Цивільний (гражданский) кодекс України

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

← до Цивільного кодексу України
Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ






 

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1
ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання цивільного судочинства

1. Завданнями цивільного судочинства є справедливий,
неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з
метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб,
інтересів держави.

Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство

1. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до
Конституції України ( 254к/96-ВР ), цього Кодексу та Закону
України "Про міжнародне приватне право" ( 2709-15 ).
( Частина перша статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2709-IV ( 2709-15 ) від 23.06.2005 )
2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого
надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж
встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного
договору.
3. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до
законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій,
розгляду і вирішення справи.
4. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує
права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх
використання, не має зворотної дії в часі.

Стаття 3. Право на звернення до суду за захистом

1. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим
Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених,
невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
2. У випадках, встановлених законом, до суду можуть
звертатися органи та особи, яким надано право захищати права,
свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні
інтереси.
3.

Відмова від права на звернення до суду за захистом є
недійсною.

Стаття 4. Способи захисту, які застосовуються судом

1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та
інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Стаття 5. Здійснення правосуддя на засадах поваги до честі
і гідності, рівності перед законом і судом

1. Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників
цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності
перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри,
політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних
та інших ознак.

Стаття 6. Гласність та відкритість судового розгляду

1. Розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито.
2. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час
і місце розгляду своєї справи.
3. Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо
відкритий розгляд може привести до розголошення державної або
іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням
осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці
усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи
інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або
відомостей, що принижують їх честь і гідність.
4. Особисті папери, листи, записи телефонних розмов,
телеграми та інші види кореспонденції можуть бути оголошені у
судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним
кодексом України ( 435-15 ). Це правило застосовується при
дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру.
5. При розгляді справ у закритому судовому засіданні мають
право бути присутні особи, які беруть участь у справі, а у разі
необхідності - свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі.
6. Розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться
з додержанням усіх правил цивільного судочинства.
7. Про розгляд справи в закритому судовому засіданні суд
зобов'язаний постановити мотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті, яка
оголошується негайно.
8. Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на
відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи,
а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої.
Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-,
звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також
транслювання судового засідання по радіо і телебаченню
допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це
осіб, які беруть участь у справі.
9. Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли
розгляд проводився у закритому судовому засіданні. Особи, які
беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у
справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи
обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової
інформації про результати розгляду відповідної справи. Особи, які
не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права,
свободи чи обов'язки, мають право знайомитися з матеріалами
справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених
до справи, одержувати копії рішень і ухвал.
{ Частина дев'ята статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3570-IV ( 3570-15 ) від 16.03.2006 }
10. Хід судового засідання фіксується технічними засобами.
Порядок фіксування судового засідання технічними засобами
встановлюється цим Кодексом.
11. Офіційним записом судового засідання є лише технічний
запис, зроблений судом.

Стаття 7. Мова, якою здійснюється цивільне судочинство

1. Цивільне судочинство здійснюється державною мовою.
2. Особи, які беруть участь у справі і не володіють або
недостатньо володіють державною мовою, у порядку, встановленому
цим Кодексом, мають право робити заяви, давати пояснення,
виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою,
якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача,
в порядку, встановленому цим Кодексом.
3. Судові документи складаються державною мовою.

Стаття 8. Законодавство, відповідно до якого суд вирішує
справи

1. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України
( 254к/96-ВР ), законів України та міжнародних договорів, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
2. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті
відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб,
що встановлені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.
3. У разі виникнення у суду сумніву під час розгляду справи
щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції
України ( 254к/96-ВР ), вирішення питання про конституційність
якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд
звертається до Верховного Суду України для вирішення питання
стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо
конституційності закону чи іншого правового акта.
4. У разі невідповідності правового акта закону України або
міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана
Верховною Радою України, суд застосовує акт законодавства, який
має вищу юридичну силу.
5. У разі невідповідності закону України міжнародному
договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою
України, суд застосовує міжнародний договір.
6. Норми права інших держав суд застосовує у разі, коли це
встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на
обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
7.

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд
застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини
(аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із
загальних засад законодавства (аналогія права).
8. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів
відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства,
що регулює спірні відносини.

( Статтю 9 виключено на підставі Закону N 2709-IV ( 2709-15 )
від 23.06.2005 )

Стаття 10. Змагальність сторін

1. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності
сторін.
2. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають
рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення
перед судом їх переконливості.
3. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона
посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім
випадків, встановлених цим Кодексом.
4. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин
справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та
обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення
процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках,
встановлених цим Кодексом.

Стаття 11. Диспозитивність цивільного судочинства

1. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням
фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в
межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших
осіб, які беруть участь у справі.
2. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми
правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають
також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної
процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
3. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом
надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо
дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він
представляє.

Стаття 12. Право на правову допомогу

1. Особа, яка бере участь у справі, має право на правову
допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі
права в порядку, встановленому законом.

Стаття 13. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження
судових рішень

1. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не
беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та
обов'язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження
судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.

Стаття 14. Обов'язковість судових рішень

1. Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для
всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування,
підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та
громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у
випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її
межами.
2. Невиконання судового рішення є підставою для
відповідальності, встановленої законом.
3. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не
брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо
ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи
інтереси.

Глава 2
ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ

Стаття 15. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ

1. Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи
про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи
інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних,
сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім
випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого
судочинства.
2. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за
правилами цивільного судочинства.
3. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї
статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Стаття 16. Розгляд кількох пов'язаних між собою вимог

1. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які
підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо
інше не встановлено законом.

Стаття 17. Право сторін на передачу спору на розгляд
третейського суду

1. Сторони мають право передати спір на розгляд третейського
суду, крім випадків, встановлених законом.

Глава 3
СКЛАД СУДУ. ВІДВОДИ

Стаття 18. Склад суду

1. Цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються
одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду.
2. У випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у
судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного
судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя
користуються всіма правами судді.
3. Цивільні справи у судах апеляційної інстанції
розглядаються колегією у складі трьох суддів, головуючий з числа
яких визначається в установленому законом порядку.
4. Цивільні справи у суді касаційної інстанції розглядаються
колегією у складі не менше трьох суддів.
( Частина четверта статті 18 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 2875-IV ( 2875-15 ) від 08.09.2005 )
5. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами
переглядаються колегією суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її
чисельності, а у випадках, встановлених цим Кодексом, колегією
суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного
Суду України при їх рівному представництві за наявності не менш як
двох третин чисельності кожної палати.
6. Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу
у зв'язку з нововиявленими обставинами суд діє в такому самому
складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

Стаття 19. Порядок вирішення питань колегією суддів

1. Питання, що виникають під час розгляду справи колегією
суддів, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує
останнім.
2. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не
має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи
ухвали.
3. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою
окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні,
приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

Стаття 20. Підстави для відводу судді

1. Суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає
відводу (самовідводу), якщо:
1) під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь
у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник,
секретар судового засідання;
2) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду
справи;
3) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина,
батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат,
сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений,
опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб)
сторони або інших осіб, які беруть участь у справі;
4) якщо є інші обставини, які викликають сумнів в
об'єктивності та неупередженості судді.
2. До складу суду не можуть входити особи, які є членами
сім'ї або близькими родичами між собою.

Стаття 21. Недопустимість повторної участі судді в розгляді
справи

1. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої
інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в
судах апеляційної і касаційної інстанцій, у перегляді справи у
зв'язку з винятковими обставинами, а так само у новому розгляді її
судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або
ухвали про закриття провадження в справі.
2. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді
апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої
справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи у
зв'язку з винятковими обставинами, а також у новому розгляді
справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного
суду.
3. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді
касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої
справи в суді першої чи апеляційної інстанції.
4. Суддя, який брав участь у перегляді справи у зв'язку з
винятковими обставинами, не може брати участі у розгляді цієї
самої справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Стаття 22. Підстави для відводу секретаря судового засідання,
експерта, спеціаліста, перекладача

1. Секретар судового засідання, експерт, спеціаліст,
перекладач не можуть брати участі у розгляді справи та підлягають
відводу з підстав, зазначених у статті 20 цього Кодексу.
2. Експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участі у
розгляді справи, якщо:
1) він перебував або перебуває в службовій або іншій
залежності від осіб, які беруть участь у справі;
2) з'ясування обставин, які мають значення для справи,
виходить за межі сфери його спеціальних знань.
3. Участь секретаря судового засідання, експерта,
спеціаліста, перекладача у судовому засіданні при попередньому
розгляді даної справи відповідно як секретаря судового засідання,
експерта, спеціаліста, перекладача не є підставою для їх відводу.

Стаття 23. Заяви про самовідводи та відводи

1. За наявності підстав, зазначених у статтях 20, 21 і 22
цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт,
спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
2. На підставах, зазначених у статтях 20, 21 і 22 цього
Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту,
спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід особами, які
беруть участь у справі.
3. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим
до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.
Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у
випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) стало відомо
після початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх
доказами.

Стаття 24. Порядок вирішення заяви про відвід

1. У разі заявлення відводу суд повинен вислухати особу, якій
заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думку
осіб, які беруть участь у справі.
2. Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою
суду, що розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або
всьому складу суду вирішується простою більшістю голосів.

Стаття 25. Наслідки відводу суду (судді)

1. У разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає
справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим
суддею.
2. У разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або
всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів,
справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним
складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим
складом суддів.
3. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за
наявності підстав, зазначених у статті 21 цього Кодексу, неможливо
утворити новий склад суду для розгляду справи, суд постановляє
ухвалу про визначення підсудності справи в порядку, встановленому
цим Кодексом.

Глава 4
УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Параграф 1. Особи, які беруть участь у справі

Стаття 26. Склад осіб, які беруть участь у справі

1. У справах позовного провадження особами, які беруть участь
у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх
осіб.
2. У справах наказного та окремого провадження особами, які
беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи,
їхні представники.
3. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким
законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших
осіб.

Стаття 27. Права та обов'язки осіб, які беруть участь
у справі

1. Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися
з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з
документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал,
брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у
дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть
участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам,
заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення
судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які
виникають під час судового розгляду, і заперечення проти
клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою
допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з
нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його
неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування
судового засідання технічними засобами, робити з нього копії,
подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи
неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими
процесуальними правами, встановленими законом.
2. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження,
для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати
усі наявні у них докази або повідомити про них суд до або під час
попереднього судового засідання.
3. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані
добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати
процесуальні обов'язки.

Стаття 28. Цивільна процесуальна правоздатність

1. Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки
сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна
процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Стаття 29. Цивільна процесуальна дієздатність

1. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права
та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна
дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також
юридичні особи.
2. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти
років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть
особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати
свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких
вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд
може залучити до участі в таких справах законного представника
неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої
обмежена.
3. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла
повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з
моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності
набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому
цим Кодексом, надано повну цивільну дієздатність.

Стаття 30. Сторони

1. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні
особи, а також держава.

Стаття 31. Процесуальні права та обов'язки сторін

1. Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.
2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього
Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи
змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір
позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право
визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.
3. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії
цивільного процесу.
4. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового
рішення в частині, що стосується цієї сторони.
5. Заявник та заінтересовані особи у справах окремого
провадження мають права і обов'язки сторін, за винятками,
встановленими у розділі IV цього Кодексу.

Стаття 32. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів

1. Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами
або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів
щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.
2. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів
(процесуальна співучасть) допускається, якщо:
1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох
позивачів або відповідачів;
2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів
виникли з однієї підстави;
3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
3. Співучасники можуть доручити вести справу одному із
співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну
дієздатність.

Стаття 33. Заміна неналежного відповідача, залучення
співвідповідачів

1. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду
справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо
позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за
позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як
співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд
залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.
2. Після заміни відповідача або залучення до участі у справі
співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або
залученого співвідповідача розглядається спочатку.

Стаття 34. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо
предмета спору

1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета
спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду,
пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі
процесуальні права і обов'язки позивача.
2. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила
самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї
особи розглядається спочатку.

Стаття 35. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог
щодо предмета спору

1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо
предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або
відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може
вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.
2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо
предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за
клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з
ініціативи суду.
3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають
процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього
Кодексу.
4. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних
вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи
спочатку.

Стаття 36. Порядок залучення до участі у справі або вступу
в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних
вимог

1. Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити
вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити
вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю
особу.
2. У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені
ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання
(перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона має
бути залучена до участі у справі.
3. Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію
заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про
свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть
участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення
про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.
4. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо
предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у
справі.
5. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти
залучення чи допуску третьої особи до участі в справі, це питання
вирішується судом залежно від обставин справи.
6. З питання залучення або допуску до участі в справі третьої
особи суд постановляє ухвалу.

Стаття 37. Процесуальне правонаступництво

1. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи,
заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших
випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд
залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або
третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
2. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу
правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були
обов'язкові для особи, яку він замінив.

Стаття 38. Участь у справі представника

1. Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону
захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та
інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім
справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі
особисто або через представника.
2. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати
в цій справі представника.
3. Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах
повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх
представники.
4. Державу представляють відповідні органи державної влади в
межах їх компетенції через свого представника.

Стаття 39. Законні представники

1. Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до
чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у
суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи,
визначені законом.
2. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від
чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна
дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні
батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені
законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню
особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.
3. Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно
відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном.
4. Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла
або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята,
захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів
щодо охорони спадкового майна.
5. Законні представники можуть доручати ведення справи в суді
іншим особам.

Стаття 40. Особи, які можуть бути представниками

1. Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка
досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність
і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в
суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.
2. Одна й та сама особа не може бути одночасно представником
іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо
предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.

Стаття 41. Особи, які не можуть бути представниками

1. Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у
цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт,
спеціаліст, свідок.
2. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в
суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного
органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні
представники.

Стаття 42. Документи, що посвідчують повноваження
представників

1. Повноваження представників сторін та інших осіб, які
беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:
1) довіреністю фізичної особи;
2) довіреністю юридичної особи або документами, що
посвідчують службове становище і повноваження її керівника;
3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про
призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового
майна.
2. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена
нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель
працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні
чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.
3. Довіреність від імені юридичної особи видається за
підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом
або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи.
4. Повноваження адвоката як представника можуть також
посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським
об'єднанням, або договором.
5. Оригінали документів, зазначених у цій статті, або копії з
них, посвідчені суддею, приєднуються до справи.
6. Фізична особа може надати повноваження представникові за
усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання.

Стаття 43. Призначення або заміна законного представника
судом

1. У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної
недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного
представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою
призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у
справі як законних представників.
2. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи
неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має
законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповідно
опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування,
призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у
справі як законних представників.
3. У разі якщо законний представник не має права вести справу
в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу
опіки та піклування замінює законного представника.
4. Звільнення опікуна чи піклувальника в разі, якщо їх
призначив суд, і призначення ними інших осіб здійснюються в
порядку, встановленому частиною другою статті 241 цього
Кодексу.
{ Стаття 43 в редакції Закону N 3551-IV ( 3551-15 ) від
16.03.2006 }

Стаття 44. Повноваження представника в суді

1. Представник, який має повноваження на ведення справи в
суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі
процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа.
2. Обмеження повноважень представника на вчинення певної
процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому
довіреності.
3. Підстави і порядок припинення представництва за
довіреністю визначається статтями 248-250 Цивільного кодексу
України.
4. Про припинення представництва або обмеження повноважень
представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом
подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому
засіданні.
5. У разі відмови представника від наданих йому повноважень
представник не може бути у цій самій справі представником іншої
сторони.

Стаття 45. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким
законом надано право захищати права, свободи
та інтереси інших осіб

1. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної
Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади,
органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть
звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів
інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь
у цих справах.
2. Прокурор здійснює у суді представництво інтересів
громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та
іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій
стадії цивільного процесу.
3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування
можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у
справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання
своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі
для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках,
встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Стаття 46. Процесуальні права органів та осіб, яким законом
надано право захищати права, свободи та інтереси
інших осіб

1. Органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього
Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи
суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи,
в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову
угоду.
2. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45
цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від
поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист
прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від
суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.
3. Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в
інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд
залишає заяву без розгляду.
4. Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення
питання про наявність підстав для подання апеляційної чи
касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з
винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися
з матеріалами справи в суді.
5. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
які беруть участь у справі для подання висновку, мають
процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього
Кодексу, а також мають право висловити свою думку щодо вирішення
справи по суті.

Параграф 2. Інші учасники цивільного процесу

Стаття 47. Особи, які є іншими учасниками цивільного процесу

1. Учасниками цивільного процесу, крім осіб, які беруть
участь у справі, є секретар судового засідання, судовий
розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка
надає правову допомогу.

Стаття 48. Секретар судового засідання

1. Секретар судового засідання:
1) здійснює судові виклики і повідомлення;
2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб,
яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;
3) забезпечує фіксування судового засідання технічними
засобами;
4) веде журнал судового засідання;
5) оформлює матеріали справи;
6) виконує інші доручення головуючого, що стосуються розгляду
справи.
2. Секретар судового засідання може уточнювати суть
процесуальної дії з метою її правильного відображення в журналі
судового засідання.

Стаття 49. Судовий розпорядник

1. Судовий розпорядник:
1) забезпечує належний стан залу судового засідання і
запрошує до нього учасників цивільного процесу;
2) з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під
час судового засідання визначає можливу кількість осіб, що можуть
бути присутні у залі судового засідання;
3) оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім
встати;
4) слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі
судового засідання;
5) виконує розпорядження головуючого про приведення до
присяги перекладача, експерта;
6) під час судового засідання приймає від учасників
цивільного процесу документи та інші матеріали і передає до суду;
7) запрошує до залу судового засідання свідків та виконує
вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги;
8) виконує інші доручення головуючого, пов'язані із
створенням умов, необхідних для розгляду справи.
2. Вимоги судового розпорядника, пов'язані з виконанням
обов'язків, зазначених у частині першій цієї статті, є
обов'язковими для учасників цивільного процесу.
3. Скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника
розглядаються судом у цьому самому процесі.

Стаття 50. Свідок

1. Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які
обставини, що стосуються справи.
2. Свідок зобов'язаний з'явитися до суду у визначений час і
дати правдиві показання про відомі йому обставини.
3. У разі неможливості прибуття за викликом суду свідок
зобов'язаний завчасно повідомити про це суд.
4. Свідок має право давати показання рідною мовою або мовою,
якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися
від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на
компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.
5. За завідомо неправдиві показання або за відмову від
давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе
кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків -
відповідальність, встановлену законом.

Стаття 51. Особи, які не підлягають допиту як свідки

1. Не підлягають допиту як свідки:
1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають
на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і
не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати
обставини, що мають значення для справи, або давати показання;
2) особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці
відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи
професійним становищем, - про такі відомості;
3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на
сповіді віруючих;
4) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про
обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під
час ухвалення рішення чи вироку.
2. Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути
допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних
представництв - без згоди дипломатичного представника.

Стаття 52. Особи, які мають право відмовитися від давання
показань

1. Фізична особа має право відмовитися давати показання щодо
себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько,
мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра,
дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи
піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування,
член сім'ї або близький родич цих осіб).
2. Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана
повідомити причини відмови.

Стаття 53. Експерт

1. Експертом є особа, якій доручено провести дослідження
матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про
обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час
розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань.
2. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам,
встановленим Законом України "Про судову експертизу" ( 4038-12 ),
і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.
3. Експерт зобов'язаний з'явитися за викликом суду, провести
повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий
висновок на задані йому питання, а у разі необхідності -
роз'яснити його.
4. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити
збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним
або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його
властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду,
який оформляється ухвалою.
5. Експерт не має права за власною ініціативою збирати
матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які
беруть участь у справі, а також іншими учасниками цивільного
процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи;
розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з
проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про
результати експертизи.
6. Експерт невідкладно повинен повідомити суд про
неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього
необхідних знань або без залучення інших експертів.
7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення
експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення
або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за
заданими питаннями.
8. Експерт не має права передоручати проведення експертизи
іншій особі.
9. У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення
експертизи, експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи
та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
10. Експерт має право:
1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета
дослідження;
2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів
і зразків;
3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її
проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких
йому не були задані питання;
4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що
стосуються предмета і об'єктів дослідження;
5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та
свідкам;
6) користуватися іншими правами, встановленими Законом
України "Про судову експертизу" ( 4038-12 ).
11. Експерт має право на оплату виконаної роботи та на
компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом
до суду.
12. Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо
подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього
обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.
13. За завідомо неправдивий висновок або за відмову без
поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків
експерт несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших
обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

Стаття 54. Спеціаліст

1. Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними
знаннями та навичками застосування технічних засобів і може
надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань,
що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.
2. Спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному
процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної
допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень,
відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення
процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під
час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.
3. Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду,
відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та
письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини
чи особливості доказів, у разі потреби надавати суду технічну
допомогу.
4. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.
5. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду,
відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє
відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати
питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати
увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на
оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з
викликом до суду.

Стаття 55. Перекладач

1. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою,
якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання
якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на
іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими,
німими чи глухонімими.
2. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка
бере участь у справі.
3. Перекладач має право задавати питання з метою уточнення
перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він
не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а
також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат,
пов'язаних з викликом до суду.
4. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду,
здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати
правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах,
що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою
вони володіють.
5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без
поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків
перекладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання
інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

Стаття 56. Особа, яка надає правову допомогу

1. Правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у
галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
2. Особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право:
знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати
копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому
засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги,
допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у
справі.

Глава 5
ДОКАЗИ

Стаття 57. Докази

1. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд
встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують
вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення
для вирішення справи.
2. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх
осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків,
письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів,
висновків експертів.

Стаття 58. Належність доказів

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета
доказування.
2. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного
доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
3. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета
доказування.

Стаття 59. Допустимість доказів

1. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням
порядку, встановленого законом.
2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими
засобами доказування.

Стаття 60. Обов'язки доказування і подання доказів

1. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім
випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
2. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть
участь у справі.
3. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для
ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які
беруть участь у справі, виникає спір.
4. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 61. Підстави звільнення від доказування

1. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть
участь у справі, не підлягають доказуванню.
2. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують
доказування.
3. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній,
господарській або адміністративній справі, що набрало законної
сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть
участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці
обставини.
4. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або
постанова суду у справі про адміністративне правопорушення
обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові
наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову
суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією
особою.

Стаття 62. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх
представників

1. Сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою
можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають
значення для справи.

Стаття 63. Показання свідка

1. Показання свідка - це повідомлення про відомі йому
обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання
свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної
обставини.

Стаття 64. Письмові докази

1. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки,
листування службового або особистого характеру або витяги з них,
що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
2. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо
подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які
беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Стаття 65. Речові докази

1. Речовими доказами є предмети матеріального світу, що
містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.
2. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші
носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про
обставини, що мають значення для справи.

Стаття 66. Висновок експерта

1. Висновок експерта - докладний опис проведених експертом
досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані
відповіді на питання, задані судом.

Глава 6
ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ

Стаття 67. Види процесуальних строків

1. Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії,
встановлюються законом, а якщо не визначені законом, -
встановлюються судом.

Стаття 68. Обчислення процесуальних строків

1. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються
роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на
подію, яка повинна неминуче настати.

Стаття 69. Початок перебігу процесуальних строків

1. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня
після відповідної календарної дати або настання події, з якою
пов'язано його початок.

Стаття 70. Закінчення процесуальних строків

1. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні
місяць і число останнього року строку.
2. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне
число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку,
обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного
числа не має, строк закінчується в останній день цього місяця.
3. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи
інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього
робочий день.
4. Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка
повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після
настання події.
5. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей
строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час
закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього
часу.
6. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення
заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано
на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Стаття 71. Зупинення процесуальних строків

1. Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг
процесуальних строків. Зупинення цих строків починається з моменту
настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження.

Стаття 72. Наслідки пропущення процесуальних строків

1. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із
закінченням строку, встановленого законом або судом.
2. Документи, подані після закінчення процесуальних строків,
залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх
подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Стаття 73. Поновлення та продовження процесуальних строків

1. Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно
законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі
його пропущення з поважних причин.
2. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку
вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до
якого потрібно було подати документ чи доказ. Про місце і час
розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у
справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою.
3. Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження
строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ,
стосовно якого заявлено клопотання.
{ Частина третя статті 73 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 3570-IV ( 3570-15 ) від 16.03.2006 }
4. З питань, зазначених у цій статті, судом постановляється
ухвала.

Глава 7
СУДОВІ ВИКЛИКИ І ПОВІДОМЛЕННЯ

Стаття 74. Судові повістки

1. Судові виклики здійснюються судовими повістками про
виклик.
2. Судові повідомлення здійснюються судовими
повістками-повідомленнями.
3. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які
беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам,
перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть
участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких
участь цих осіб не є обов'язковою.
4. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким
розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для
явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але
не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, а судова
повістка-повідомлення - завчасно.
5. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках,
встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів
надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або
через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою,
яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх
згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним
учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена
безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час
і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
6. Особи, які беруть участь у справі, а також свідки,
експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або
викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів
зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
7. Якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою
суду, судова повістка може бути надіслана за місцем її роботи.
8. Судова повістка юридичній особі направляється за її
місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва,
філії, якщо позов виник у зв'язку з їх діяльністю.
9. Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або
місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його
звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ,
викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням
оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і
місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини
четвертої цієї статті.
10. Друкований орган, у якому розміщуються оголошення про
виклик відповідача протягом наступного року, визначається не
пізніше 1 грудня поточного року в порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України.

Стаття 75. Зміст судової повістки і оголошення про виклик
у суд

1. Судова повістка про виклик у суд повинна містити:
1) ім'я фізичної особи чи найменування юридичної особи, якій
адресується повістка;
2) найменування та адресу суду;
3) зазначення місця, дня і часу явки за викликом;
4) назву справи, за якою робиться виклик;
5) зазначення, в якості кого викликається особа (як позивач,
відповідач, третя особа, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач);
6) зазначення, чи викликається особа в судове засідання чи у
попереднє судове засідання, а у разі повторного виклику сторони у
зв'язку з необхідністю дати особисті пояснення - про потребу дати
особисті пояснення;
7) у разі необхідності - пропозицію особі, яка бере участь у
справі, подати всі раніше неподані докази;
8) зазначення обов'язку особи, яка одержала судову повістку в
зв'язку з відсутністю адресата, за першої можливості вручити її
адресату;
9) роз'яснення про наслідки неявки залежно від процесуального
статусу особи, яка викликається (накладення штрафу, примусовий
привід, розгляд справи за відсутності, залишення заяви без
розгляду), і про обов'язок повідомити суд про причини неявки.
2. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в
пунктах 1-7 і 9 частини першої цієї статті.
3. Судова повістка-повідомлення повинна містити найменування
та адресу суду, назву справи, вказівку про те, яку дію буде
вчинено, місце, день і час її вчинення, а також про те, що участь
у її вчиненні для цієї особи не є обов'язковою.
4. Якщо разом із судовою повісткою надсилаються копії
відповідних документів, у повістці особі, якій вони надсилаються,
повинно бути зазначено, які документи надсилаються і про її право
подати заперечення та відповідні докази на їх підтвердження.

Стаття 76. Порядок вручення судових повісток

1. Судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм
під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі,
яка розписується про одержання повістки.
2. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про
дату вручення в той самий день особами, які її вручали,
повертається до суду.
3. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в
місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з
повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх
відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або
виконавчому органу місцевого самоврядування.
4. У разі відсутності адресата особа, що доставляє судову
повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини
невручення.
5. Вручення судової повістки представникові особи, яка бере
участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.
6. Якщо особа, яка бере участь у справі, перебуває під вартою
або відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі,
позбавлення волі на певний строк, тримання у дисциплінарному
батальйоні військовослужбовців, обмеження волі, арешту, повістка
та інші судові документи вручаються їй під розписку адміністрацією
місця утримання особи, яка негайно надсилає розписку та письмові
пояснення цієї особи до суду.
7. Особам, які проживають за межами України, судові повістки
вручаються в порядку, визначеному міжнародними договорами, згода
на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, в разі
відсутності таких - через дипломатичні представництва та
консульські установи України за місцем проживання цих осіб.
8. У разі відмови адресата одержати судову повістку особа,
яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає
її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку,
вважається повідомленою.
9. Якщо місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає
справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до
суду в порядку, визначеному цим Кодексом.

Стаття 77. Обов'язок осіб, які беруть участь у справі,
повідомляти суд про зміну свого місця проживання
(перебування, знаходження) та про причини неявки
в судове засідання

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі,
зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання
(перебування, знаходження) або місцезнаходження під час
провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця
проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на
останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо
особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
2. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі,
зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання.
У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що
сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в
судове засідання без поважних причин.

Стаття 78. Розшук відповідача

1. Якщо місцеперебування відповідача в справах за позовами
про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої
каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи,
невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться
органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються
з відповідача в дохід держави за рішенням суду.

Глава 8
СУДОВІ ВИТРАТИ

Стаття 79. Види судових витрат

1. Судові витрати складаються з судового збору та витрат,
пов'язаних з розглядом справи.
2. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення
від сплати встановлюються законом.
3. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи,
належать:
1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення;
2) витрати на правову допомогу;
3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою
до суду;
4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів,
перекладачів та проведенням судових експертиз;
5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем
їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду
справи.

Стаття 80. Ціна позову

1. Ціна позову визначається:
1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка
стягується;
2) у позовах про визнання права власності на майно або його
витребування - вартістю майна;
3) у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх
виплат, але не більше ніж за шість місяців;
4) у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх
платежів або видач, але не більше ніж за три роки;
5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі -
сукупністю платежів або видач за три роки;
6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або
видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи
видачі, але не більше ніж за один рік;
7) у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю
платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;
8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або
договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за
користування майном або житлом протягом строку, що залишається до
кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;
9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що
належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною
вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить
юридичним особам, - не нижче його балансової вартості;
10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, -
загальною сумою всіх вимог.
2. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не
відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент
пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір
судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням
недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору
відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні
справи.
3. У разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення
нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до
звернення в суд з відповідною заявою. У разі зменшення розміру
позовних вимог питання про повернення суми судового збору
вирішується відповідно до частини першої статті 83 цього Кодексу.

Стаття 81. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення
розгляду справи

1. До витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду
справи відносяться витрати, пов'язані з інформуванням учасників
цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також
витрати, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових
рішень.
2. Розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне
забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ
встановлюються Кабінетом Міністрів України.
3. Не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються
на сторони після розгляду справи судом витрати на
інформаційно-технічне забезпечення у справах про:
1) поновлення на роботі;
2) стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам,
вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати;
3) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням
здоров'я або смертю фізичної особи;
4) стягнення аліментів;
5) визнання батьківства або материнства.
4. Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне
забезпечення у справах про:
1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання
фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності
фізичної особи;
2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
3) надання особі психіатричної допомоги в примусовому
порядку;
4) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного
закладу;
5) відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями,
діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства,
прокуратури або суду.

Стаття 82. Відстрочення та розстрочення судових витрат,
зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати

1. Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою
відстрочити або розстрочити сплату судового збору та витрат на
інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на визначений
строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
2. Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть
оплачені, заява відповідно до статті 207 залишається без розгляду,
або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли оплата
судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього
рішення.
3. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд
може зменшити розмір належних до оплати судових витрат, пов'язаних
з розглядом справи, або звільнити від їх оплати.
4. У разі подання позовної заяви після подання заяви про
забезпечення доказів або позову розмір судового збору зменшується
на розмір судового збору, сплаченого за відповідну заяву про
забезпечення доказів або позову.

Стаття 83. Повернення судового збору та коштів на оплату
витрат на інформаційно-технічне забезпечення
розгляду судової справи

1. Сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду
у разі:
1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового
збору у більшому розмірі, ніж це встановлено законом;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі;
4) залишення заяви або скарги без розгляду;
5) закриття провадження у справі.
2. Сплачена сума коштів на оплату витрат на
інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається за
ухвалою суду у разі:
1) внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено
законодавством;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі;
4) закриття провадження у справі з підстави, визначеної
пунктом 1 статті 205 цього Кодексу;
5) залишення заяви без розгляду з підстав, визначених
пунктами 1, 2 і 8 статті 207 цього Кодексу.
3. У випадках, встановлених пунктом 1 частини першої і
пунктом 1 частини другої цієї статті, судовий збір та кошти на
оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду
справи повертаються у розмірі зайво внесеної суми; в інших
випадках, встановлених цією статтею, - повністю.
4. Судовий збір повертається в інших випадках, встановлених
законом.

Стаття 84. Витрати на правову допомогу

1. Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката
або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків
надання безоплатної правової допомоги.
2. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу
встановлюється законом.

Стаття 85. Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з
явкою до суду

1. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту
сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть
сторони.
2. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її
представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду
до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений
заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений
заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного
заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять -
пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат
сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду,
встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 86. Витрати, пов'язані із залученням свідків,
спеціалістів, перекладачів та проведенням судових
експертиз

1. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту
свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними
житла, а також проведенням судових експертиз, несе сторона, яка
заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста,
перекладача та проведення судової експертизи.
2. Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка
заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про
проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її
оплату несуть обидві сторони порівну. У разі неоплати судової
експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про
призначення судової експертизи.
3. Добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а
також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних
занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам сплачуються
стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення. Компенсація
за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру
середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних
занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. У
такому самому порядку компенсуються витрати на оплату послуг
експерта, спеціаліста, перекладача.
4. Якщо у справах окремого провадження виклик свідків,
призначення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за
ініціативою суду, а також у випадках звільнення від сплати судових
витрат або зменшення їх розміру, відповідні витрати
відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України.
5. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із
залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням
судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 87. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів
за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій,
необхідних для розгляду справи

1. Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх
місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду
справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій.
Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома
сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну.
2. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з
проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням
інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється
Кабінетом Міністрів України.

Стаття 88. Розподіл судових витрат між сторонами

1. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з
другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові
витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати
присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених
позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини
позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
2. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено
від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові
витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної
чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від
оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення,
звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача
в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини
вимог.
4. У разі залишення позову без задоволення, закриття
провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача,
звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені
відповідачем, компенсуються за рахунок держави.
5. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не
передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює
нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Стаття 89. Розподіл витрат у разі відмови від позову
і укладення мирової угоди

1. У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати
відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його
заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує
своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після
пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення
всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.
2. Якщо сторони під час укладення мирової угоди не
передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у
справі несе половину судових витрат.
3. В інших випадках закриття провадження у справі, а також у
разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити
вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з
розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Глава 9
ЗАХОДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ

Стаття 90. Підстави і порядок застосування заходів
процесуального примусу

1. Заходами процесуального примусу є встановлені цим Кодексом
процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують
встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають
здійсненню цивільного судочинства.
2. Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно
після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали.

Стаття 91. Види заходів процесуального примусу

1. Заходами процесуального примусу є:
1) попередження;
2) видалення із залу судового засідання;
3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;
4) привід.
2. До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів
процесуального примусу за одне й те саме правопорушення.

Стаття 92. Попередження і видалення із залу судового
засідання

1. До учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх в
судовому засіданні, за порушення порядку під час судового
засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого
застосовується попередження, а у разі повторного вчинення
зазначених дій - видалення із залу судового засідання.
2. У разі повторного вчинення дій, зазначених у частині
першій цієї статті, перекладачем суд оголошує перерву і надає час
для його заміни.

Стаття 93. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом

1. У разі неподання без поважних причин письмових чи речових
доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх
неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих
доказів для дослідження судом.
2. В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження
судом зазначаються: ім'я (найменування) особи, у якої знаходиться
доказ, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження,
назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення
його тимчасового вилучення.

Стаття 94. Привід свідка

1. Належно викликаний свідок, який без поважних причин не
з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки,
може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з
відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.
2. Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім'я
фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи
навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа
повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу.
3. Ухвала про привід у суд передається для виконання до
органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за
місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу.
4. Не підлягають приводу в суд особи, які не можуть бути
допитані відповідно до статті 51 цього Кодексу, а також малолітні
та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди першої і другої
груп, особи, які доглядають дітей віком до шести років або
дітей-інвалідів.
5. Ухвала про привід оголошується свідку особою, яка її
виконує.
6. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу,
через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду
з письмовим поясненням причин невиконання.










 
Сайт "Цивільний кодекс України" — громадський проект Компанії Wizardry © 2015